Ласкаво просимо на zapysy.com.ua!

Досьє Агента Архівні Zapysy Дружні сайти Форум Статті Новини Галерея Напишіть нам

            Ьbersetzen Traduisez Traduca Traduzca Traduza       
Пошук   
Головне меню

Пошук по сайту

Зараз на сайті
#6: Гости
#0: Пользователи
#86: Пользователи с регистрацией

Вы гость здесь.
+ регистрация

Последний посетитель:
#ГЕТЬМАН: 14 ч. 13 м. назад

Лічильники

Лічильник МЕТА

Катологи, рейтинги сайтів
каталог сайтів

Розсилки Новини

Поточні новини і коментарі:


Нові статті :

 · Слово в Неделю о Страшном суде , мясопу..
 · Слово в Неделю о мытаре и фарисее . Два..
 · Неделя о блудном сыне ..
 · 15 лютого - свято Стрітення Господнє . ..
 · Крещение Господне . Богоявление . Хреще..
 · Свято Обрізання Господнє і Василія Вели..
 · РОЖДЕСТВО ГОСПОДА БОГА И СПАСА НАШЕГО И..
 · РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ Святішого Патріарха..
 · Слово Святішого Патріарха Кирила перед ..
 · РІЗДВЯНЕ ПОСЛАННЯ Предстоятеля УПЦ до с..
 · Святитель Спиридон Тримифунтский ...
 · Зачаття Пресвятої Богородиці святою Анн..

Новини : Київ , 22 червня... 22 червня 1941 року
Відправлено ГЕТЬМАН в 22.6.17 10:38 (2519 прочитали)

Київ , 22 червня... 22 червня 1941 року

   Київ , 22 червня 1941 року ...
Георгій Маклаков. НЕ ПІДПУСТИМО! ІЗ СЕРІЇ «КИЇВ. 1941—1945» ЛІНОГРАВЮРА. 1961 р. (ПІНСЬКА ВІЙСЬКОВА ФЛОТИЛІЯ)
        Дмитро МАЛАКОВ
 
         Сьогодні визначні й, здавалося, вікопомні та однозначно трактовані події минулої війни через 70 років виглядають дещо інакше, ніж про це писалося й говорилося в радянські часи. Тепер можна не тільки повторити відоме, але й сказати чимало нового, оприлюдненого й по-новому осмисленого. Тільки не треба жахатись, якщо правда комусь — ще й досі зашореному — не сподобається. Торкнемось лише кількох днів з життя української столиці сімдесятирічної давності. Ця розвідка грунтується і на документах офіційних, і на мемуарах, і на особистих, родинних споминах.

        Увечері 21 червня 1941 року начальник штабу Київського особливого військового округу генерал-лейтенант Максим Пуркаєв доповів по телефону начальнику Генерального штабу Робітничо-селянської Червоної армії Георгію Жукову, що до прикордонників з’явився перебіжчик — німецький фельдфебель, який повідомив про висунення німецьких військ у висхідні райони для наступу, що розпочнеться вранці 22 червня  ...



        Тої ж ночі до військових округів надійшла директива №1. На виконання її у Києві о 3.00 місця біля зенітних гармат та зчетверених зенітних кулеметів зайняли розрахунки частин 3-ї дивізії протиповітряної оборони. О 3 годині 10 хвилин у Києві оголошено бойову тривогу для нічних винищувачів. А на світанку командири 2-го і 43-го винищувальних авіаполків підняли в повітря по одній ескадрильї для бойового чергування. Мирне населення, ясна річ, нічого не знало, спокійно спало в очікуванні на призначене на той день загальноміське велике свято фізкультурників — з урочистим відкриттям нового стадіону ім. Микити Сергійовича Хрущова (нині це — Національний спортивний комплекс «Олімпійський», де 2012 року мають відбутися заключні футбольні змагання.

Одночасно для підсилення винищувачів, що перебували в повітрі, з летовища в Бородянці злетіли шість винищувачів «Полікарпов» I-16 з 255-го винищувального авіаполку та п’ять винищувачів I-153 «чайка» з 2-го винищувального авіаполку. Бойові пости зайняли екіпажі кораблів Пінської військової флотилії, дислоковані на Дніпрі біля Києва.

На відміну від прикордонних округів, де чимало командирів Червоної армії, деморалізовані суперечливими передвоєнними наказами, боялися суворих репресій і не одразу вдалися до активних дій проти агресора, в Києві всі гармати негайно почали стріляти на ураження.

    Також  рекомендую   ознайомитись  : 
      Статьи Друга Світова війна .  Статьи Велика Вітчизняна війна  (  війна нациської Німеччини та її союзників проти  Радянського Союзу, назва з радянської історіографії ) ...

... Вранці 22 червня, літаки 4-го повітряного флоту Люфтваффе завдали бомбового удару по «об’єкту №12» — Києву. Бомби впали і на мирні квартали, і на промислові об’єкти, і на військові, зокрема на казарми НКВД та військове училище на Печерську, машинобудівний завод «Більшовик», на електростанції, на авіазавод №43, залізничний вокзал, військові летовища Бориспіль, Гоголів, Гостомель, Жуляни, на київський аеропорт у Броварах (причому будівля аеровокзалу була знищена).

Як доповіли радянські льотчики, «атаками винищувачів та зенітним вогнем великі групи ворожих літаків були розсіяні, до об’єкта прорвались лише окремі літаки».

Авторові цих рядків тоді було чотири роки, але батьки й старший брат Георгій прокинулись від незвичних звуків, спостерігали з вікна нашого високого будинку №14 на Круглоуніверситетській вулиці польоти отих біпланів I-153 «чайка» та розриви зенітних снарядів мало не поруч! Це видовище й дало підставу батькові зробити припущення про репетицію спортивного свята — як тоді було заведено — воєнізованого. Воно мало відбутися саме того дня — 22 червня. Сумніви розвіяв телефонний дзвінок батькового приятеля — мешканця Подолу: «Це — війна! На Подолі вже впали бомби!»

За оприлюдненими даними, вранці 22 червня в Києві загинуло 25 чоловік, 76 було поранено. Серед загиблих — робітники заводу «Більшовик»: одна з бомб влучила в чавуноливарний цех. Наступного дня на заводі відбувся жалобно-патріотичний мітинг. На Лук’янівське цивільне кладовище робітники на руках принесли 17 домовин. У хвилини прощання раптом віко одної з них зсунулося — виявилося, що ливарник Іван Махиня, тяжко контужений і поранений, ожив!

Також раджу лзнайомитись : 22 червня 2013 р.- 72 роки початку Великої Вітчизняної війни .  >>>

 

... Того ранку бомби впали також на Козловській вулиці, і мій брат бігав дивитись: потрощені будинки, величезні ями-воронки і ... хмаринки пір’я з подушок і перин (а чи всі читачі знають, що таке перина?). Кияни називають й інші місця падіння перших бомб: поблизу підземного штабу КиУР в Святошині, на Повітрофлотському шосе, де, начебто, містився запасний штаб КОВО — у підвалі недобудованого навчального корпусу Інженерно-будівельного інституту.

Переказували, що над Аскольдовою могилою було збито німецький літак, а льотчика, який врятувався парашутом, впіймали і привели у штаб КОВО — на вулицю Банкову, 11. Це — з чуток, але ж перший німецький літак над Києвом таки збили червонофлотці монітора «Верный» — першим пострілом із зенітної 76,2 мм гармати. Той збитий «Юнкерс» Ju-88 радо фотографували військові кореспонденти, знімки розійшлися по багатьох виданнях і стали вже хрестоматійними.

Але офіційне повідомлення про те, що почалася війна, пролунало у нас по радіо лише о 12 годині дня, тобто, через 8 годин від початку бойових дій — у виступі по радіо наркома закордонних справ В’ячеслава Молотова. Він зазначив, що німці «піддали бомбардуванню зі своїх літаків наші міста — Житомир, Київ, Севастополь, Каунас та деякі інші, причому вбито й поранено понад двісті чоловік». Понад — це скільки?

«Те, про що радянські люди боялися навіть подумати — велику війну й велику біду — приніс їм світанок 22 червня 1941 року — пише історик Михайло Коваль. — Приголомшлива звістка ... розколола вітчизняну історію на три епохи: довоєнну, воєнну й повоєнну».

Перші чутки та припущення, начебто це військові навчання, швидко розвіялись ще задовго до офіційного повідомлення по радіо.

Киянин Федір Худяков передає слова однієї колгоспниці, почуті того ранку на базарі: «Ніяка це не учебна [тривога], це — війна! Ось ми їхали поїздом через Пост-Волинський, так там з самольотів бомби кидали. Я сама бачила, як вони вибухали, а потім на ношах поранених і вбитих носили».

А ось рядки зі щоденника Олени Скрябіної, оприлюднені М. Ковалем:

«Промова Молотова лунала із запинками, квапливо, наче йому не вистачало повітря. Його підбадьорливий заклик сприймався як зовсім недоречний. Одразу ж виникло відчуття, ніби загрозливо, повільно наближалося якесь страховище і наганяло на всіх жах. Після вістей я побігла на вулицю. Місто було в паніці. Люди поспіхом, перекинувшись парою слів, кидалися в магазини й скуповували все, що потрапляло під руку. Як несамовиті, гасали вони по вулицях. Багато хто рушив в ощадкаси, щоб забрати свої заощадження... Але виплату було припинено. Лише під вечір стало напрочуд тихо. Здавалося, що всі кудись позабивалися від жаху».

Наприкінці того дня Г. Жуков був у Києві — у М. Хрущова на Михайлівській площі, де тоді містився ЦК КП(б)У. Київський особливий військовий округ став Південно-Західним фронтом під командуванням генерал-полковника Михайла Кирпоноса. Штаб фронту розмістився в Тернополі.

Наступного дня, 23 червня, у понеділок, у газеті «Правда» з’явилась програмна стаття Ємельяна Ярославського (Мінея Губельмана) під заголовком «Великая отечественная война». Саме відтоді ця назва прижилася як офіційна радянська внутрішня назва німецько-радянської війни. Статтю передрукували й інші газети, які вийшли у вівторок, 24 червня (у понеділок виходила тільки «Правда», решта були вихідні). Всі газети містили на першій шпальті указ Президії Верховної Ради СРСР про мобілізацію «військовозобов’язаних, які народилися від 1905 по 1918 рік включно». Першим днем мобілізації стало 23 червня 1941 року.

Хоча в указі чітко зазначався призовний вік, але, наприклад, батько автора цих рядків, хоч і народився 1902 року, а пішов так само 23 червня на фронт. Ще кілька знайомих і родичів, народження 1901, 1898 років, так само були призвані до РСЧА. З архіву родинних документів, які пережили нацистську окупацію, видно, що в понеділок 23 червня 1941 року батькові на роботі видали довідку, про те, що він (мовою оригіналу) «освобожден от работы в связи с уходом на сборы в РККА», і з ним «произведен полный расчет, выданы облигации госзаймов и трудовая книжка». З цією довідкою він того ж дня і пішов на призовний пункт, який містився в середній школі на вулиці Дарвіна, 1.

Збереглася ще одна довідка, видана Ленінським райвійськкоматом м. Києва 10 липня 1941 р. моїй мамі, про те, що (мовою оригіналу) «командир запаса Ленинского РВК т. Малаков В. Ф. мобилизован в ряды РККА по указу Верховного Совета СССР от 23 июня 1941 г.» А на звороті цієї довідки начфін Райвійськкомату написав 1 серпня, що «выдано в порядке приказа НКО №242 за июль м-ц на 3-х иждивенцев 250 руб.» Така ж сума видана 15 серпня — за серпень. Вже й слово «иждивенец» вийшло з ужитку...

Ось так, мовою звичайних довідок, «сборы» старших за віком чоловіків перетворилися на мобілізацію. Тоді до війська взяли 200 тисяч киян. Так, справді, як співається тепер, «возвратились мы не все...», «за ценой не постояли...» Але то вже інша «пісня» — тоді про це не йшлося. На щастя, наш батько повернувся додому 1945 року старшим лейтенантом, з медаллю «За боевые заслуги». Згодом до неї додалася «За оборону Києва», але і не про це наша розповідь. Просто до слова згадалося.

24 червня 1941 року газета «Известия» вмістила вірш Василя Лебедєва-Кумача «Священная война». Покладена на музику композитором Олександром Александровим, пісня одразу пролунала по радіо. Відтоді вона стала своєрідним патріотичним гімном, або, як тепер кажуть, знаковою піснею для уявлення про початок тої війни. Саме про початок, бо перебіг воєнних подій викликав уже інші враження та думки. Адже в сорок першому «чорні крила» таки посміли літати «над Родіной» скільки хотіли, і ворог так само скільки хотів топтав «поля ее просторные». В сорок першому, тож в сорок другому і потім «Священная война» вже не викликала таких емоцій, лишившись, повторимо, згадкою про перші дні війни.

А ще, як своєрідний пароль про 1941 рік, у пам’яті кількох поколінь назавжди залишились інші, простіші і не такі суворі й патетичні слова, покладені на музику шлягеру «Синий платочек». Ця пісенька прийшла з естради у виконанні відомих співаків та співачок, а автором музики був композитор та керівник польського джаз-оркестру Єжи Петерзьбурзький. Його ансамбль «визволили» у вересні 1939 року в Бялостоку (тоді це місто відійшло до СРСР). Отож, з першого дня війни заспівали такої:

«Двадцать второго июня
Ровно в четыре часа
Киев бомбили, нам объявили,
Что началася война.

Кончилось мирное время,
Нам расставаться пора.
Я уезжаю, быть обещаю
Верным тебе навсегда».

Як усі популярні пісні радянських часів, «Синий платочек» теж отримав кілька варіантів тексту, складених невідомими народними авторами. Отож, «київський» варіант, зразка 1941 року, досі згадувався лише за цими першими двома куплетами. А наступні куплети пісні, відомої під назвою «Проводжання», виглядали отак — теж згодом втративши актуальність:

«И ты, гляди, с чувством моим не шути,
Выйди, подруга,
К поезду друга,
Друга на фронт проводи.

В армию едут ребята,
Едут на фронт воевать.
Девушки плачут, слез не покажут,
Будут в тылу помогать.

Стукнут колеса состава,
Поезд помчится стрелой.
Я в эшелоне, ты на перроне,
Ты мне помашешь рукой».

Між іншим, тоді махали всією рукою вгору-вниз, це вже у п’ятдесяті роки прийшов до нас із Заходу звичай махати лише долонею зліва-вправо.

Минули роки, десятиріччя і в нових публікаціях по-іншому виглядають офіційні «героїчні» легенди, складені в роки війни «для піднесення бойового духу». Одною з таких популярних легенд став перший повітряний таран, здійснений «по-нестеровськи» в небі над Києвом льотчиком-винищувачем 43-го винищувального авіаційного полку Дмитром Зайцевим.

Колишній льотчик-винищувач, учасник боїв у небі Китаю 1939 року, а 1941 року — при обороні Києва — Дмитро Пантелійович Панов (1910—1994) писав:

«У перший же день війни Дмитро Зайцев, колишній льотчик моєї ланки, під час служби в 2-му авіаційному полку, ескадрилья котрого змінила нас 22 червня над Києвом, у другій половині дня, при зустрічі з бомбардувальниками противника, здійснив повітряний таран — перший на Південно-Західному фронті. За офіційною версією, Діма Зайцев — кирпатий російський парубійко, холоднокровно обрубав лопатями свого літака [«Полікарпов» I-16] хвостове оперення «Юнкерса», після чого здійснив вимушену посадку. «Юнкерс» упав за маршрутом руху німецьких бомбардувальників біля Радомишля і до нас на летовище привезли закривавлені комбінезони німецьких льотчиків, які загинули при катастрофі, і кулемети з німецького бомбардувальника — вочевидь, для піднесення бойового духу. А насправді, за розповідями самого Діми Зайцева, ще не готового стати Героєм Радянського Союзу і потрапити в офіційні святці, справа виглядала таким чином: Зайцев доволі вдало в ковзанні зі зниженням згори вниз, що збільшувало швидкість літака, наздогнав бомбардувальник, який відстав від строю при розвороті «дев’ятки» ліворуч, і заходився поливати його з усіх наших чотирьох кулеметів «ШКАС» — конструктор Шпитальний. Скорострільність цих кулеметів була відмінною — 1300 пострілів за хвилину, але після довгих черг кулемет мав звичку захлинатися і його треба було перезаряджати, смикаючи кільця в кабіні льотчика, приєднані до тросиків, розміщених біля самих ніг льотчика. Атака вийшла вдалою, стрілець бомбардувальника під заднім ковпаком біля хвоста, очевидно, був убитий і його кулемет встав свічкою і замовк. Припинив вогонь і стрілець, який стріляв зі зпарки з переднього ковпака. Але «юнкерс» був прикритий досить надійно. Як не стріляв Зайцев по «юнкерсу», але наші дрібнокаліберні кулемети не могли завдати тому суттєвої шкоди і, врешті-решт, заїли. Діма нахилився і почав смикати за кільця перезарядки кулеметів, припинивши спостереження за курсом. Винищувач за кілька секунд наздогнав бомбардувальник і вткнувся своїм гвинтом в його хвіст. Як це часом буває в житті — спеціально таку операцію повторити напевно б не вдалося. А випадково вийшло: гвинт винищувача зрубав руль повороту і руль глибини польоту бомбардувальника, який одразу клюнув носом вниз і полетів до землі.

Після вдалого приземлення Діми, який дуже добре попав у течію, дня через два вийшов указ Президії Верховної Ради СРСР про присвоєння йому звання Героя Радянського Союзу з врученням медалі «Золота зірка» та ордена Леніна, за героїчний подвиг у повітряному бою. Навколо подвигу одразу ж здійнявся неймовірний галас і стало ясно, що літати й воювати, ризикуючи загинути, такому герою як Зайцев не до лиця. Він мусив бути не по зубах фашистським асам. Для цього Діму терміново призначили командиром полку винищувачів ППО у місто Горький, куди німці навідувались лише у свята, і де Діма до самого кінця війни благополучно попивав горілочку і парився в лазні.

Але наші справи виглядали не так блискуче. Першого ж дня війни нам довелося тричі вилітати для прикриття Києва. Баражували на висоті 3—4 тисячі метрів. Робота нервова й втомна. В нескінченому очікуванні зустрічі з противником у гулі власних моторів. Та ще й землю не можна було губити з поля зору. Біля Ланцюгового мосту (йдеться про автотранспортний міст, замість якого тепер споруджено міст Метро, та терен сучасного Гідропарку, а тоді — велелюдної Передмостової слобідки. — Прим. авт.), наприклад, був викладений величезний знак літерою «Т» з безліччю невеличких відростків і великою стрілою з білого полотна, викладеною поруч. Залежно від сполучення цих полотен ми й визначали підхід противника до міста. На надійний радіозв’язок наша могутня індустрія до самої війни так і не спромоглася».

Сучасному читачеві, який ні на мить не розлучається з «мобілкою», важко уявити умови тих бойових дій, але так було! Хоча тема нашої розвідки — один, перший день війни, але не можна не процитувати далі Д. Панова:

«Було зрозуміло, що нашим машинам не вдається тягатися із закутими в алюмінієву шкаралупу потужними швидкісними «юнкерсами», які на висоті до трьох тисяч метрів цілковито безкарно заходили на Київ, а ми на своїх дерев’яних «чайках» щоразу теліпалися у них у хвості, намагаючись наздогнати, але незмінно відстаючи. Німці поводились так, ніби нас взагалі не існувало в природі.

Початок війни залишився в моїй пам’яті як дикий кривавий театр абсурду, де на сцену вискакують один за одним, несамовито волаючи, п’яні керівні ідіоти, де все працює навпаки і наші люди ніби прагнуть випередити один одного в дурості й нехлюйстві. Мушу визнати, що німці били нас лише наполовину, а другу половину ми лупцювали самі себе. Невеличкий приклад: у мирний час при нічних польотах на летовищі працювало кілька прожекторів, а почалась війна — зникли всі до одного — їх забрали і кудись повивозили, казали, що для оборони Москви. А що ж Київ? На всю величезну протиповітряну оборону міста блимало лише кілька, наприклад, на станції Дарниця. Але й в них не було сенсу. Навіть якщо прожектор ловив своїм променем літак противника, ми не могли злетіти для його переслідування, бо не могли сісти на летовищі, позбавленому прожекторів, всліпу. Як зазвичай, Москва була Москвою, де, на думку москвичів, тільки й відбувається щось серйозне, а всі інші викручуйтесь, як можете». Які одвічні ситуації!..

ГЕОРГІЙ МАЛАКОВ. ЯСТРУБКИ. ІЗ СЕРІЇ «КИЇВ. 1941—1945» ЛІНОГРАВЮРА. 1974 р. (ВИНИЩУВАЧІ «ПОЛІКАРПОВ» І-16 У БОЮ)

   ...Як побачимо далі — у спогадах Д. Панова, ще й через місяць від початку війни не всі київські зенітники навчились розпізнавати свої і чужі літаки. Вочевидь, не мали вони альбому «Военные самолеты СССР», виданного 1940 року в Москві, де дано зображення літаків у трьох проекціях та восьми ракурсах — у повітрі та на землі. У передмові зазначено (мовою оригіналу): «Настоящий альбом является пособием для изучения внешнего вида военных самолетов СССР с целью их безошибочного распознавания личным составом наземных войск, а также постами ВНОС (воздушное наблюдение, оповещение и связь. — Прим. авт.) и летным составом ВВС Красной Армии в полете». Альбом підписано до друку 4 жовтня 1940 р., тож цілком ймовірно, що на початок війни він не встиг потрапити до всіх, кому призначався...

Але повернемось у київське небо літа 1941 року, щоб проілюструвати взаємодію протиповітряної оборони, за спогадами Д. Панова.

22 липня три дев’ятки німецьких літаків «Юнкерс» Ju-88 зайшли з півдня, маючи намір завдати бомбового удару по київських мостах на Дніпрі. Їх перестріла ланка «чайок», ведена Д. Пановим, і змусила скинути бомби не на мости, а на урочище Теличка. Німці одразу ж пішли на захід, а «чайки» вскочили в зону загороджувального, вже зайвого, вогню своїх зеніток. Артилеристи мусили чудово бачити, що це свої, абсолютно не схожі на німецькі літаки біплани, які з першого дня війни баражували над Києвом. А тут «чайки» ще й погойдували крилами на знак «я — свій». Тим не менше, зенітники встигли дати по них аж чотири залпи.

Д. Панов пише: «Вогонь по своїх, на відміну від противника, вийшов надзвичайно ефективним». Осколком снаряда йому пробило мастильний бак, гаряче мастило залляло кабіну, забризкало окуляри, двигун почав швидко перегріватись, тож довелось піти на вимушену посадку. Він сів на лісосіку неподалік, на Лівобережжі, не випускаючи шасі і зачепившись крилом за пінь. Врятувавшись дивом, на другий день льотчик Дмитро Панов поїхав до київських зенітників «подякувати» і попередив, що в разі повторного обстрілу «чайок» його льотчики теж «переплутають» і покладуть на позиції зенітників серію реактивних снарядів. На щастя, таких випадків більше не було.

Серед численних масових заходів та видовищ, призначених у Києві на той вихідний день 22 червня, скасували лише велике спортивне свято з урочистим відкриттям Республіканського стадіону ім. Хрущова, де «на закуску» мав відбутися футбольний матч між командами київського «Динамо» та московського ЦДКА (Центральний дом Красной армии. — Прим. авт.). Але всі театри і кінотеатри вистав не скасовували ні 22, ні 23 червня! І це — незважаючи на Указ Президії Верховної Ради СРСР про введення 22 червня на майже всій території Європейської частини СРСР, включно з Україною, військового стану. Певно, суспільство ще не вповні усвідомило масштаби загрози, заколисане пропагандою про користь і непорушність угоди про ненапад, відомої тепер як «Пакт Ріббентроп — Молотов»...

29 червня почалася евакуація київських заводів, фабрик, наукових та вищих навчальних закладів, державних установ — разом з працівниками та членами їхніх родин. Відтак ще 325 тисяч киян вирушило на Схід — у глибокий тил. 11 липня передові частини 6-ої армії Вермахту вийшли на рубіж річки Ірпінь — безпосередні підступи до Києва. Почалася героїко-трагічна оборона столиці України, що тривала 70 діб та врятувала Москву від взяття її до настання зими. Але це вже інша тема...

http://www.day.kiev.ua

          Рекомендую   ознайомитись   і  з  цими  матеріалами  : 

Львів  22 червня 2011 року  ..  - Платформа для національного порозуміння 

    
Новости До 69-ї річниці початку Великої Вітчизняної війни ..


Новости У Європарламенті відкрилася фотовиставка до 65-річчя Перемоги
    
Новости Не загубити правду в пафосі .
    
Новости Переговори УПА — Кремль .
    
    
 Статьи Дні пам'яті та примирення . Дні миру . Рух за мир у всьому світі
    
    
     Статьи Друга Світова війна .
    
    Статьи Велика Вітчизняна війна .
    
    Статьи День Перемоги !

 
Дополнительные ссылки


НАША КНОПОЧКА:) Будемо вдячні за розміщення на Інет-ресурсах
HTML-КОД ТУТ » »

Нові коментарі

Блок авторизації
Ник

Пароль



Забыли пароль?

Нет учетной записи?
Зарегистрируйтесь!

Кращі автори
1ГЕТЬМАН427
2D.I.P.73
3AKTUAL61
4ISKATEL51
500320

- Генерация страницы: 0.58 секунд | 34 Запросов ( сортировать ) + 0 _DBG_CACHED | 84 Файлов | 239 Классов | HTML: 119.02 КБ -